«Наша Меланка качура пасе»

Напередодні Щедрого вечора в народі на Меланку грались, особливо діти, дівчата та парубки, а саме «Водили козу». Підлітки збирались у зграю, розподіляли між собою ролі: комусь випадало бути Козою, комусь Котом, тощо. Діти переодягались у кожухи та «ставали тваринами»: за вуха запихали ложки – це були вуха, зв`язували мотузки – це були хвостики. Одне слово, хто на що гаразд. Або ж на дерев`яного патика накидали кожуха вовною догори, робили розколину – роги, які обмотували лепехою, на протилежному кінці патика – віхтик, наче хвіст. Отже, як всі були готові та з`являвся місяць на небі, вся весела компанія мандрувала селом від хати до хати, де було багато дітей.

Найкраща роль була безперечно – Коза, тож якби комусь не хотілось, але ролями мінялись.

- Дядьку, пустіть козу до хати! Бо замерзла! Ме-е-е!

І тут розпочиналась справжня вистава, за яку господар обдаровував юних віншувальників пиріжком чи грошиком, а Кіт біг до газдині та ще й сала просив.

В парубочих та дівочих ігрищах відбувались «серйозніші» дійства. Найудатливішого витівника переодягали у жіночі лахмути і він виконував роль Меланки. Крім того добирали ще й інших персонажів: циганку, Цигана, Журавля, Козу. На таку виставу бодай виходило півсела. Хлопчачі ватаги любили повеселитися в оселях, а дівочі – щедрували під вікнами.